 |
 |
| |
|
|
|
|
|
|
Доля нотаріусів може спіткати й адвокатів? Заходи з реформування нотаріату, проведені у 2007 р., викликають різні почуття – від задоволення жорсткими кроками держави, до глибокого розчарування у реформах влади. Сумна доля законопроектів про нотаріат, жоден з яких не підтримали народні депутати України, нагадує ситуацію з законопроектами про адвокатуру, котрі ігноруються парламентарями. Нотаріуси, як і адвокати, обговорюють питання про створення єдиної професійної організації, розвиток самоврядування, створення кваліфікаційних комісій всередині самого нотаріату, невтручання держави тощо. У листі Міністерства юстиції України № 31-32/300 від 17.05.2007 р. зазначено, що дії Мін’юсту направлені на посилення вимог до рівня кваліфікації нотаріусів. Разом з тим, громадянам України надано можливості реалізації права на вільний доступ до цієї професії, одночасно підвищено вимоги до кваліфікації осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, створено прозору систему проведення кваліфікаційних іспитів, усунуто умови зловживань і корупційних проявів при реєстрації нотаріальної діяльності. Міністерством юстиції збільшено граничну чисельність приватних нотаріусів в Україні до 35.070 тис., у розрізі по регіонах у десять разів. Суттєво посилені вимоги до робочого місця приватного нотаріуса з метою збереження конфіденційності, забезпечення охорони та збереження нотаріальних документів. Наприклад, тепер обов’язково подається висновок головного управляння юстиції про відповідність приміщення для розташування робочого місця приватного нотаріуса. Сьогодні алишаються вакантними понад 300 тисяч (!) посад приватних нотаріусів. Як повідомив Міністр юстиції О.Лавринович, збільшення Мін’юстом граничної чисельності приватних нотаріусів відбулося у 10 разів – в травні 2007 року та у 100 разів – у червні 2007 року. Граничну чисельність приватних нотаріусів було збільшено з 3,5 до 350 тисяч. Зараз кількість посад приватних нотаріусів перевищує кількість фахівців з вищою юридичною освітою, наявних в країні!. Метою збільшення нотаріальних квот було забезпечення вільного доступу до професії нотаріуса і усунення зловживань та корупції при реєстрації приватної нотаріальної діяльності, які виникли як явище внаслідок квотування в Україні приватної нотаріальної діяльності. Наказ Міністра спрямований також на посилення контролю органів юстиції за роботою приватних нотаріусів шляхом проведення перевірок діяльності кожного нотаріуса не рідше одного разу на два роки. Згідно з Положенням про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням (№ 378/13645 від 17.04.2007) приміщення повинно забезпечувати дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій, схоронності нотаріальних документів, печатки нотаріуса та спеціальних бланків нотаріальних документів і відповідати державним будівельним нормам для житлових будинків та нежитлових приміщень. Для роботи одного приватного нотаріуса приміщення має складатися не менше як з двох кімнат. У приміщенні повинна бути приймальна кімната для очікування прийому в нотаріуса. Приміщення має бути обладнане броньованими вхідними дверима, засобами охоронної та пожежної сигналізації та необхідною комп’ютерною й апаратною технікою тощо. Приватний нотаріус має право мати лише одне приміщення. Звичайно, щоб оцінити доцільність та дієвість зазначених заходів, потрібен час. Але оскільки нотаріальна діяльність – з точки зору її організації – має доволі багато спільних рис із адвокатською діяльністю, можливо, слід очікувати подібних нововведень і щодо адвокатів у новому законодавстві про адвокатуру. Чи піде це на користь адвокатській професії – судити важко, але, принаймні бути готовими до цього ми маємо вже зараз.
Звернення правоохоронних органів до Президента України Звернення правоохоронних органів до Президента України щодо ветування Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» (щодо додаткових заходів по захисту прав людини в кримінальному процесі) викликало широкий резонанс у суспільстві, адже ці зміни спрямовані на розширення гарантій захисту прав громадян. Незалежний портал “Українська адвокатура” нижче подає матеріали, які допоможуть Вам виробити своє ставлення до цього, вочевидь складного і вкрай важливого для розвитку демократичної держави, питання. 1. 30 січня 2003 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними декотрі положення статей Кримінально-процесуального кодексу, зокрема, норми, що не дозволяють оскаржити в суді постанову слідчого або прокурора про порушення кримінальної справи до закінчення досудового слідства (ч.6 ст.234 та ч.3 ст.236 КПК). КС встановив, що такі скарги необхідно подавати в порядку кримінального судочинства, а оскаржувати можна лише привід, підстави і порядок порушення кримінальної справи. Рішення КС обґрунтовувалося тим, що постанова про порушення кримінальної справи, винесена без дотримання вимог КПК, може нанести шкоду конституційним правам і свободам людини, котру неможливо буде компенсувати. Це рішення стало важливим кроком у боротьбі з непрозорістю процедури порушення кримінальних справ та з не підконтрольністю слідчих і прокурорів у цьому питанні. Однак, рішення Конституційного Суду безумовно, не могло встановити необхідну процедуру розгляду судами скарг на постанову слідчого або прокурора про порушення кримінальної справи. Рішення Конституційного Суду України 2. Саме відсутність судового контролю за стадією досудового слідства, процедури і порядку оскарження постанов про порушення кримінальних справ перешкоджає ефективному захисту конституційних прав громадян на цій стадії кримінального процесу. Не вирішила нагальних проблем з цього питання і Постанова Пленуму Верховного суду України. Отже, у Пояснювальній записці до законопроекту народні депутати України обґрунтували необхідність внесення змін до КПК багатьма об’єктивними причинами. Крім того, вони наголосили на тому, що враховуючи зниження рівня кваліфікації та зростання корупції серед співробітників правоохоронних органів виникає нагальна необхідність запровадження спеціальної відповідальності за завідомо незаконне порушення кримінальної справи. 3. В Україні неодноразово виникали ситуації щодо порушення проти відомих державних і політичних діячів кримінальних справ. Наприклад, свого часу Петро Порошенко доручав своїм юристам готувати відповідні документи до суду про оскарження постанови про порушення проти нього кримінальної справи. Як тоді підкреслила його пресс-секретарь Ирина Фриз нарешті зявилася постанова, котру він зможе оскаржити в суді та перейти від політизації процсу навколо нього до вияснення справи по суті у правовій площині у відкритому судовому розгляді, а люди почують абсурдні аргументи, на підставі яких Генпрокуратура вирішила порушити кримінальну справу. Цікаво також знати, що Генеральна прокуратура свого часу оскаржувала (шляхом внесення касаційного подання) постанову про порушення кримінальної справи проти Президента України Л.Д.Кучми,винесену суддею Ю.Василенком. Скасовувалася суддею і постанова про порушення кримінальної справи щодо Ю.Тимошенко і прокуратура тоді висловлювала думку, що це рішення судді є незаконним, оскільки така постанова взагалі ніким не може оскаржуватися. Подібних прикладів можна навести чимало. 4. Для ознайомлення з практикою Російської Федерації наводимо “ОПРЕДЕЛЕНИЕ КОНСТИТУЦИОННОГО СУДА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ” з аналогічних питань, а також науковий висновок на запит адвоката: "Заключение кафедры уголовного процесса Уральской государственной юридической академии по запросу адвоката Ж.В. Гребневой, защищающей интересы Рублева Максима Анатольевича".
ЗНОВ ПРОПОНУЮТЬ ЗБІЛЬШИТИ АДВОКАТУРУ ВТРИЧІ! Чи не призведуть до остаточної втрати професіоналізму адвокатури Адвокати добре пам’ятають, як неодноразово робилися спроби протягти в Законі «Про адвокатуру» норми про приєднання до адвокатів «юристів-підприємців» без складання кваліфікаційних іспитів. Перша реальна дія в цьому напрямку була здійснена в постанові про введення в дію Закону «Про адвокатуру» 1992 р., що за висловлюваннями адвокатів у пресі призвело до згубних наслідків для якості надання правової допомоги адвокатурою, до якої у такий спосіб, тобто без перевірки професійного рівня, прийшла значна кількість юристів-підприємців. Розглянувши 2 грудня 2005 р. законопроекти про адвокатуру, народні депутати України зажадали об'єднання трьох законопроектів в один і направили їх на повторне перше читання. Комітет з питань правової політики, обговоривши перспективи майбутнього закону, створив робочу комісію, яка й виконала цю роботу. Серед авторів законопроекту відсутній Міністр юстиції С.Головатий, зникла з проекту і його невдала пропозиція про перейменування адвокатів на "правників..., які практикують право". Адже адвокати не хочусь зватися правниками, і кажуть, що право практикують не лише вони. Та й згідно з Конституцією адвокатура займається захистом і правовою допомогою, а не практикуванням права правниками. Проте, новий авторський колектив не обтяжував себе роз'ясненням термінів, залишив старі, звичні і тишком-нишком додав до адвокатів майже п'ятдесят тисяч отих самих правників, які практикують право як підприємці (їх ще знають як "фахівців в галузі права" за сумнозвісним рішенням Конституційного Суду в справі Солдатова). 17 березня 2006 р. народними депутатами знов розглядалися два законопроекти про адвокатуру, однак і тепер жоден з них не набрав необхідної кількості голосів і їх направили на повторне перше читання. Очікувалося, що нові законопроекти з’являться вже за нового складу Верховної Ради. Однак, за повідомленням на сайті Спілки адвокатів України, цій громадській організації 21 квітня 2006 р. знов скеровано для дачі висновку головою Комітету Василем Онопенком законопроект "Про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру»" (без зазначення його авторів), який майже не змінився з часу його відхилення. В ньому знов передбачено, що «статус адвоката без складання кваліфікаційних іспитів» має право набути, зокрема, «фізична особа-підприємець, яка протягом останніх п’яти років систематично надає послуги у сфері права». Постає багато питань: Чи не завдасть адвокатурі шкоди збільшення кількості її членів з тридцяти тисяч до майже вісімдесяти? Наскільки справедливим і законним є присвоєння статусу адвоката юристам-підприємцям без складання ними кваліфікаційного іспиту, тоді як інші практикуючі юристи (судді, прокурори, нотаріуси) не звільнені від екзамену за програмою, щойно оновленою і значно ускладненою? Хто і чому лобіює інтереси правників і чи це не ті ж самі сили, що лобіювали рішення у справі Солдатова? Чи не в цьому слід шукати причину жорсткого протистояння іншим законопроектам, де не передбачалося об'єднання адвокатів з юристами-підприємцями й перейменування адвокатів на правників? На ці питання цікаво почути відповіді адвокатів, поінформованих юристів та політиків.
|
|
 |
|
|
 |
 |
 |
Про портал / Законопроекти / Коментарі / Концепції / / Дебати / |  |
 |
 |
|
 |
